Слова росли із ґрунту, мов жита.
Добірним зерном колосилась мова.
Вона як хліб. Вона свята.
І кров’ю предків тяжко пурпурова.
Ліна Костенко
27 жовтня в Україні День української писемності та мови. Це свято встановлене Указом президента України від 6-го листопаду 1997-го № 1241/97 і традиційно відзначається в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця, письменника-агіографа, першого історика Київської Русі, мислителя, вченого, ченця Києво-Печерського монастиря, з чиїм ім’ям пов’язують започаткування писемної української мови.
Напередодні, 25 жовтня, уже 25 раз поспіль проведено Всеукраїнський радіодиктант національної єдності, написання якого стало доброю традицією у ВСП «Надвірнянський фаховий коледж НТУ». До цього унікального дійства у закладі освіти разом з мільйонами українців по всьому світу долучилися усі, хто любить і шанує українське слово: студенти, викладачі, адміністрація навчального закладу.
Підготовка до написання диктанту була теж особливою. Перед учасниками виступила голова циклової комісії суспільних та філологічних дисциплін Олеся Дем’янчук, яка побажала усім присутнім успіху і нагадала, що основна мета Радіодиктанту – показати нашу єдність із усіма представниками української нації. Із напутніми словами до присутніх звернулися викладачі української мови та літератури Тетяна Іроденко, Христина Грицюк, Руслана Юркевич, Оксана Жолобчук, Каріна Грицюк. Упродовж дня викладачами-філологами на заняттях проводилися бесіди про становлення української писемності та популяризацію рідної мови.
Це було і хвилююче, і відповідально, адже цьогоріч уже втретє Радіодиктант проводиться в умовах повномасштабного російського вторгнення, ба більше, під звуки повітряної тривоги. Надзвичайно оптимістично лунали слова останнього речення тексту Оксани Забужко, прочитане військовим, письменником, музикантом Павлом Вишибабою: «І нашого голосу більше нікому й нікому не вимкнути й не заглушити».
Усвідомлення того, що в цей час мільйони українців з усього світу згуртувались в написанні диктанту, свідчить лише одне: мова має значення. Шлях розвитку української мови – це тернистий шлях боротьби. Мова – наш щит, наша броня і наша сила, вона допомагає оберігати і захищати нашу незалежність та ідентичність. Спілкуючись українською, ми утверджуємося як нація вільних, сильних, непереможних.
Вивчаймо, шануймо, бережімо та плекаймо українську мову «як парость виноградної лози», не лінуймось «доглядать свій сад», як заповідав нам Максим Рильський. Допоки живе мова, живе й нація.
