Є дні, які не просто запам’ятовуються — вони тихо вчать жити глибше. Саме таким став похід студентів коледжу та викладачів на гору Кукул.

Рання весна лише торкається Карпат. Вершини ще тримають сріблястий сніг, а на полонинах, крізь торішню траву, несміливо проростають перші крокуси — маленькі, але вперті вісники тепла.

Ми йшли разом. Живі. Єдині. З відкритими очима й серцями.

Милувалися безкраїми гірськими хребтами, ловили вітер на гойдалці, з якої видно справжню велич Карпат, і на мить відчували себе частиною цього великого, спокійного світу.

Такі мандрівки нагадують просту істину: дорога в гори — це не лише про кілометри. Це про силу кроку, про дружнє плече поруч, про здатність підніматися вище — не тільки стежками, а й думками.

Тому кожен такий похід — не завершення, а запрошення.

Запрошення знову вирушити в дорогу. До нових вершин, нових краєвидів і нових відкриттів у собі.